Рівно 35 років тому, 15 лютого 1989 року, з Афганістану були повністю виведені радянські війська. "Обмежений контингент" радянських військ на протязі 1979 - 1989 рр. виконував миротворчу місію по стабілізації країни, закріпивши за СРСР домінуюче становище в центрі Азії.

Джерела:

• Текст №1;

• Текст №2;

• Фото.

25 грудня 1979 року обмежені радянські сили висадились на аеродромах Кабула, Баграма і Кандагара в Афганістані. Приводом для вторгнення стало бажання тодішнього кремлівського керівництва замінити афганського лідера - Аміна. Це призвело до поглиблення конфлікту в країні, який переріс у громадянську війну, що триває донині.

У вересні 1979 р. Таракі, тодішній прем'єр-міністр Демократичної Республіки Афганістан, відвідав СРСР з офіційним візитомі, відповідно до традиції, встановленої на той час серед комуністичних лідерів і мав зустріч з Леонідом Брежнєвим, Генеральним секретарем Комуністичної партії Радянського Союзу.

Однак, коли Таракі повернувся до Кабула, його заарештував і вбив - Амін, член лівого крила Народно-Демократичної партії Афганістану.

Однак, коли Таракі повернувся до Кабула, його заарештував і вбив - Амін, член лівого крила Народно-Демократичної партії Афганістану. Захопивши владу, Амін, став не щадним до тих, хто не хотів визнавати його владу. Повстання проти тирана спалахнули в різних регіонах. Амін попросив допомоги у Радянського Союзу, щоб стабілізувати положення в країні.

У грудні 1979 року Юрій Андропов, тодішній голова КДБ СРСР, надіслав листа Брежнєву з пропозицією ввести радянські війська до Афганістану. І 25 грудня 1979 року, коли християни всього світу святкували Різдво, почалося радянське вторгнення в Афганістан.

Спецпідрозділи ГРУ та КДБ атакували палац Аміна. Бій тривав добу. В результаті Амін був убитий. Загинули також двоє його дітей. Нападники втратили начальника оперативного відділу полковника Бояринова, п'ятьох спецпризначенців КДБ, шістьох солдатів і дев'ятьох десантників, тоді як сотні афганських солдатів, вірних Аміну, були вбиті, як повідомляється.

В результаті ситуація в країні погіршилася, і радянські військові угруповання були втягнуті в громадянську війну. Боротьба за контроль над Афганістаном розгорілася між урядовими силами ДРА на чолі з радянським протектором Калмаром та озброєними опозиційними моджахедами ("дашманами").

Моджахедів підтримував пакистанський спецназ, а також військові фахівці зі США та європейських країн-членів НАТО. Радянські війська воювали пліч-о-пліч з силами Кальмара.

Участь радянських громадян у війні в Афганістані приховувалася комуністичною владою. Хоча це питання ніколи не обговорювалося відкрито, приховати загибель солдатів, призваних у далекі краї, було неможливо. На похоронах юнаків, які повернулися додому в запаяних цинкових трунах, було багато людей.

Ті, хто повернувся додому після "служби в Афганістані", підписали документ про "нерозголошення", але незабаром почали розповідати про те, де вони були і що пережили. Громадськість називала їх "афганцями", а радянські чиновники - "воїнами-інтернаціоналістами".

За офіційними даними, у "радянсько-афганській війні", що тривала з 25 грудня 1979 року по 15 лютого 1989 року, загинуло 14 427 солдатів. Понад 160 тис. вихідців з України взяли участь в афганській війні, з них 3,4 тис. не повернулися додому, 72 загинули або потрапили в полон; 2,7 тис. матерів втратили своїх синів, 505 молодих жінок овдовіли, 711 дітей стали сиротами; понад 8 тис. воїнів отримали важкі поранення, 3,5 тис. стали інвалідами.

Незалежні дослідники оцінюють кількість поранених і вбитих більш ніж у десять разів вище. З етнічної точки зору, серед "обмежених радянських сил" в Афганістані найбільше загинуло росіян, українців та узбеків. Багато "афганців" померли через деякий час від ускладнень поранень і контузій, багато хто також страждав від посттравматичного стресового розладу і депресії.